Лазня, лазня. Для любителів попаритися

- Advertisement -

Пам’ятається, Василь Шукшин має розповідь про сільського мужика, якого навіть у найгарячіші сільські сезони ніяк не можна було змусити працювати по суботах.

Ні умовляння, ні погрози не діяли на Альошу – з тієї простої причини, що субота була для нього днем ​​святим. По суботах він… топив лазню.

І річ тут була навіть не в тому, що традиційні водні процедури дозволяли шукшинському герою зберігати тілесне здоров’я. Розтоплюючи лазневу печурку, змиваючи з себе тижневу кіптяву буднів, помахуючи березовим вінцем і блаженно відпочиваючи після цього, Альоша раптом починав почуватися напрочуд щасливою людиною – яка вже тут робота!

Я думаю, багатьом із нас знайоме це відчуття. Дійсно, регулярно відвідуючи парилку, людина через невідомо яких фізичних і метафізичних законів раптом починає почуватися щасливішою! Не випадково серед любителів лазні існує негласне правило: залишати всі погані думки за її порогом, занурюватися в хмару гарячої пари тільки з чистими помислами, тільки з відкритою душею! Лазня в цьому сенсі – майже язичницький ритуал: ставитимешся до неї з вірою, любов’ю та повагою, і вона віддасть тобі здоров’ям, довголіттям, відмінним настроєм, що в найближчому перекладі і є просте людське щастя…

У лазні чимало інших цікавих якостей. Одне, до речі, відмічено з особистого досвіду автора цих рядків. Як ви вважаєте, в чому причина недавньої традиції саме тут проводити зустрічі з колегами, компаньйонами та партнерами, саме під віночок обговорювати спільні плани та укладати джентльменські угоди, саме після парильні ділитися творчими поглядами та видами на життя? Можливо, пояснення прагненню «випробувати друга лазнею» полягає саме в тому, що тут байдуже, що ти залишив за дверима – генеральський мундир чи гімнастерку рядового, костюм Hugo Boss чи кофту домашньої в’язки… У лазні залишається лише людина – сама собою, і ковш трав’яного настою, перекинутий на каміння, дивовижним чином оголює в одному силу духу і слова, а в іншому нещадно викриває лицемірство, фарисейство і святенництво.

Чудово, що в даний час лазня не є винятковим привілеєм пасторального способу життя. І сьогодні, створюючи проекти та плануючи будинки, котеджі та квартири, дедалі більше наших співвітчизників обов’язково відводить у них куточок (а іноді й цілий заслужений Кут!) під милу серцю баньку.
Лазня, лазня. Для любителів попаритися
ХТО НАВЧИВ ЛЮДЕЙ ПАРИТИСЯ?

Спасибі тут варто сказати багатьом стародавнім: єгиптянам і грекам, римлянам і туркам, і, звичайно, фінам, чия сауна найбільше нагадує російську лазню.

Взагалі ж, не претендуючи на об’ємний історичний аналіз, пошлемося на Геродота, котрий прямо повідомив, що лазні у значенні «місце для очищення тіла» з’явилися практично одночасно по всьому відомому світу. Найперші згадки про них він відніс до епохи Стародавнього Єгипту. Так-так, близько 6 тисяч років тому єгиптяни вже повсюдно користувалися лазнями. Чисте та здорове тіло було зведено тут у ранг культу, а жерцям було наказано проводити обмивання аж чотири рази протягом доби – двічі вдень та дві вночі! Не виключено ж, що сам Геродот диктував свої «Історії», лежачи в гарячих басейнах афінських лаконікумів (так називалися в Греції лазні), і саме тут же вдавалися до філософських вигадок його славні співвітчизники – Сократ і Платон.

«Як потієш?» – Така фраза була звичайним вітанням у середовищі римлян. Справа в тому, що лазня складала важливу сферу їхнього життя: сюди приходили не тільки митися, тут вели диспути, грали на музичних інструментах, співали, писали картини і, зрозуміло, влаштовували малі та великі бенкети. Римські терми, подібно до самої імперії, не уникли гігантоманії, це були розкішні споруди, що вражають своїм масштабом, що поєднують сухі та вологі парилки, басейни, гімнастичні зали, столові приміщення і навіть бібліотеки! Якщо римські терми дійшли до нас буквально у вигляді уламків колись могутньої імперії, то у благодатному ефекті турецької лазні можна переконатись і сьогодні. Основна відмінність турецької лазні від грецьких та римських аналогів полягає в особливому принципі її устрою. Якщо в лаконікумах і термах вогнище для нагрівання знаходилося безпосередньо в мильних залах, то тут пара в приміщення йде від окремо розташованого котла, а безпосередньо в парильню надходить з отвору, зробленого в стіні. Додатково лазня обігрівається ще й за рахунок спеціальних димарів, прокладених під мармуровою підлогою (тепер ви розумієте, навіщо всім відвідувачам тут видають дерев’яні черевики?).

Найближчий родич російської лазні – фінська сауна. Це пояснюється тим, що прабатьківницею і тією і іншою є проста зроблена з колод хата, що нагрівається «по-чорному». Пекти в такій лазні була без димаря і труби, так що дим і кіптя надходили безпосередньо в парилку. Природно, після першої ж спроби витопити лазню стіни і стеля парної ставали закопченими, і ця кіптява зовсім не піддавалася видаленню (звідси, до речі, і пішов вираз – «топити по-чорному»). Після того як лазня нагрівалася, вікна і двері відчинялися, щоб чад вийшов назовні і повітря в парилці стало свіжіше. Звичайно, сьогодні такий варіант – далеко не найпопулярніший, але, на подив, його шанувальники зустрічаються по обидва боки російсько-фінського кордону, чому доказ – цілі Інтернет-сайти любителів паритися “по-чорному”.

Тепер згадаємо у тому, що розрізняє російську лазню і фінську сауну. Головне – якщо в Росії люблять хлюпати воду на розпечене каміння, через що парилка миттєво наповнюється гарячою парою, то фіни використовують воду більш економно. Тому вологість у сауні переважно становить від 10 до 40% за температури 90–130 градусів.
Лазня, лазня. Для любителів попаритися
Лазня по-нашому

За тисячоліття користування лазнею російський народ виробив свій – особливий, не схожий ні на який інший – ритуал миття, який шокував, та й зараз нерідко викликає подив заїжджих мандрівників. Ось що, наприклад, писав німецький вчений Олеарій, який здійснив візит до Московії в середині XVII століття: «Російські можуть виносити надзвичайний жар у лазні, лягаючи на полиці, поводяться бити і терти березовими віниками, через що робляться червоними і знеможуть до того, що вже не в змозі залишатися у лазні. Потім вони вибігають голі на вулицю, як чоловіки, так і жінки, і обливаються холодною водою, а взимку, вибігши з лазні надвір, валяються в снігу, труть їм тіло, ніби милом, і потім знову йдуть у лазню». Такий спосіб підтримки гігієни та здоров’я не міг не здатися заїжджому чужинцю «варварським», адже в ці часи в освіченій Європі навіть аристократи милися не часто, а саме – після народження і перед весіллям! Цікаво, що Олеарій, який надивився на російські звички, припустив, що і Дмитра Самозванця московити викрили саме тому, що він ніколи не ходив у лазню, а значить – був для них чужинцем.

До речі, якщо ми торкнулися історичних свідчень, то зазначимо, що про російську лазню першим повідав Андрій Первозданный (за церковною легендою, апостол, що поширював вчення Христа в I столітті), чиї слова через різні джерела потрапили в «Повість временних літ» літописця Нестора. І хто знає, можливо, святість персони, яка вперше сказала про російський банний ритуал, і вирішила таку довгу і славну його історію?

Цікаво, що саме влаштування традиційної російської лазні за століття свого існування жодних принципових змін не зазнало, хіба що величезна кількість «чорних лазень», які переважали в країні аж до початку ХХ століття, поступилося місцем «білій армії». І сьогодні лазня здебільшого – це зроблена з колод або цегляна, оброблена всередині деревом, споруда або прибудова до будинку. Приблизно третину всього приміщення займає піч-кам’янка. У її топці розпалюється вогонь, який нагріває покладені зверху камені, а також опалює приміщення лазні. Пара тут утворюється з води, яку при необхідності виплескують на розпечене каміння, і в результаті вологість становить 80-100% при температурі 50-70 градусів. З точки зору фізіології умови у фінській сауні можна вважати більш щадними для організму, а в турецькій лазні – суворішими.нашій загадковій душі? Не забуватимемо і про те, що важлива особливість вітчизняної лазні – поєднання контрастних процедур. Після гарячого повітря парильні чудовий засіб загартовування – облитися холодною водою, а то й зовсім сиганути в кучугуру і розтертися сніговими пластівцями. Шкоди від таких речей здоровому організму нічого очікувати; від лазневої купелі, як і від хрещенської ополонки – тільки користь. І тілу, і душі!

Необхідний атрибут та відмінна риса російської лазні – запашний віночок. Роль його в цьому процесі настільки важлива, що обмежитися двома словами тут ніяк не вийде, так що присвятимо йому окрему главу …

ГАРНИЙ ВІДЕНЬК – ДОРОЖЧЕ ГРОШЕЙ!

Звичайно, найвідоміший і найпоширеніший віник – березовий. Він чудово допомагає при болях у м’язах і суглобах після вправ та фізичних навантажень, добре очищає шкіру, прискорює загоєння ран та саден, надає заспокійливу дію. Його особлива перевага – сильне розширення дрібних бронхів, що сприяє покращенню вентиляції легень. Ось чому після такого віника дуже легко дихається, і ось чому він незамінний для астматиків та затятих курців. У листі берези є ефірні олії, дубильні речовини, вітамін С, провітамін А. До речі, настоєм віника миють голову, це зміцнює волосся і знищує лупу краще за будь-якого заморського шампуню!

Людям із жирною шкірою варто паритися дубовим віником – вона після таких процедур стає матовою та пружною. Дубове листя має сильну протизапальну дію, а їх аромат перешкоджає надмірному підвищенню артеріального тиску в парній. До того ж такий віник заспокоює нервову систему та знімає стрес.

На Уралі дуже популярні хвойні віники, особливо ялицеві та ялівцеві. Серед їх переваг – і чудовий аромат, що дезінфікує повітря і перешкоджає респіраторним захворюванням, і корисні властивості, зокрема збільшення кровообігу глибоко в м’язах. Такий віник показаний при болях у хребті, невралгії, радикуліті, ревматизмі. До речі, при цих недугах добре допомагає і його кропив’яний побратим.

У парну можна йти і з липовим віником (прекрасно усуває головний біль, проводить м’яку «гімнастику» для нирок, прискорює потовиділення, надає заспокійливу, ранозагоювальну, жарознижувальну дію), і з евкаліптовим (незамінний при нежиті, болях у горлі), і з (Підсилює процеси збудження в нервовій системі, добре підготовляє організм до роботи, і тому успішно застосовується в першій половині дня). А багато хто в’яже комбіновані віники – як правило, з берези і дуба, додаючи гілки смородини, полину, лавра, суцвіття пижми.

Перед використанням віник треба приготувати, запарити. Свіжий віник можна просто ополоснути теплою водою. Сухому буде корисно полежати в гарячій воді (але тільки не в окропі – так і листя облетять, і лікувальних властивостей зменшиться), де він насичиться вологою, листя стане пахучим і шовковистим. А можна, зануривши віник у гарячу воду, покласти його ненадовго на розпечене каміння. Все, настав час паритися!
Лазня, лазня. Для любителів попаритися
ХТО ПАРИТЬСЯ – ТІЙ НЕ СТАРИТЬСЯ!

Найкраще паритися удвох, по черзі масажуючи віником один одного. Лягайте на живіт, розслабтеся і надайте партнеру чаклувати над вами двома віниками. Між іншим, всі банні фахівці в один голос стверджують, що віником потрібно паритися не абияк, а виконувати процедури в певній послідовності. І вже, звичайно, зовсім дилетантський підхід – одночасно і щосили почати шмагати себе або товариша. Ні, перш за все йдуть легкі погладжування віником від стоп до голови і назад. У цьому посилюється кровообіг у шкірі, а й у глибших тканинах; ефірні олії, що містяться в листі та гілках віника, потрапляють на розпарену шкіру, легко проникають у неї та покращують обмін речовин. Ось так, не поспішаючи (лазня суєти не любить), вінички прогуляються по тілу 2-3 рази.

Потім слідує так званий «компрес». Віники піднімають нагору, «захоплюють» ними гаряче повітря і опускають різні ділянки тіла, притискаючи на 1–3 з. При радикуліті, травмах, після фізичного навантаження компрес слід проводити не менше 4 разів. Після цього обидва віника кладуть на поперек і одночасно розводять убік: один віник до стоп, другий до потилиці. Подібні рухи виробляють також в області лопаток та колін. При цьому віники знову повинні щільно торкатися тіла.

І ось тільки тепер настав час постигань і похльостування. Ця класична процедура виконується легкими та швидкими ударами кінцевих частин віника по тілу – спочатку по спині у всіх напрямках, потім попереку, тазу, стегнам, ликам і стопам. Тільки не перестарайтеся, у добре протопленій парилці тривалість цього прийому не повинна перевищувати 2 хвилини. До речі, пам’ятайте, що для підтримки сприятливої ​​атмосфери потрібно підкидати на каміння гарячу воду малими порціями по 100–150 г, поступово зменшуючи їх до 50 г. Тільки таким чином ви уникнете стрибків вологості, а повітря не буде важким і обпалюючим.

Фінал маніпуляцій із віником – розтирання. Процедуру виконують так: лівою рукою беруть віник за ручку, а правою, злегка натискаючи на листяну частину, поступово розтирають все тіло. Верхню частину тулуба можна розтирати у всіх напрямках, а кінцівки – лише вздовж. Чи не так, чудово попарилися?

ПІСЛЯ лазні

Як добре розслабитися після походу в парну! Тільки – увага! – не пов’язуватимемо дієслово «розслабитися» з алкогольними поливаннями. Максимум, що ви можете собі дозволити – кухоль світлого пива. Про міцніші напої після лазні (втім, як і до, і під час її) краще забути. У цей період серце відчуває велике навантаження, і задоволення, яке традиційно прикрашає чоловіче дозвілля, може набути екстремальних форм. Для здоров’я та умиротвореного душевного стану зараз найкраще підійде запашний свіжозаварений чай. Приготувати його дуже легко. Найпростіші рецепти: чай брусничний (на склянку окропу – ложка сухого брусничного листа і ложка меду), журавлинний чай (ягоди розминаються з цукром і заливаються окропом), чай з шипшиною і горобиною (2 ложки подрібнених плодів на півлітра окропу). Але можна побалувати себе і більш вишуканим напоєм – заварити у воді кілька бутонів гвоздики або шматочок імбирного кореня, чверть чайної ложки кмину, трохи кориці, м’яти, лавровий листок, верхівки пагонів малини та чорної смородини, брусничні та суничні листочки. Суміш прокип’ятити 30 хвилин, додати чайну заварку та (щедро!) липового меду. Думаю, не варто уточнювати, скільки вітамінів, провітамінів та ефірних олій знаходиться в такому божественному напою, які лікувальні властивості він має!

Тепер же – свіжі та помолоділі – давайте коротко зупинимося на тому, яку користь надає нам лазня:

Висока температура у лазні активізує роботу потових залоз. Разом з згодом з організму виходять токсини та шлаки. В результаті покращується робота нирок, водно-сольовий обмін, шкіра стає пружною та шовковистою.

Банні процедури стимулюють білковий обмін, що веде до кращої засвоюваності білків, жирів, вуглеводів та мінеральних елементів. Як наслідок обмін речовин підвищується на 30%.

Лазня є одним із найефективніших методів профілактики артритів, радикулітів та міозитів у період між нападами. Лазня незамінна при хронічних нежитях, бронхітах, катарах носа та горла.

В організмі людини, що париться, згоряє холестерин, винуватець виникнення одного з найгрізніших захворювань нашого часу – атеросклерозу. Чергування високих та низьких температур дуже корисно позначається на серцево-судинній системі.

Банні процедури розслаблюють м’язи та зменшують вміст у них молочної кислоти вдвічі. Крім того, лазня заряджає нас енергією, знімаючи нервову напругу та стрес, покращує сон, апетит, працездатність, тренує витривалість організму та посилює імунітет.

Закінчити нашу розповідь, розпочату з невипадкової літературної асоціації, хочеться також, згадавши про «банних образах» у російській творчості. І пам’ять, анітрохи не напружуючись, малює картини різноманітні: і гімн у прозі Тетеринським лазням від письменника Юрія Коваля, і розмова Кузьмича і фіна в «Особливостях національного полювання» («Ланка, брат! Російська лазня!»), і монолог героя, що щемить серце. Володимира Висоцького («Ківш холодний – і все позаду!»). Ось так і виходить, що без лазні наше життя – лише нудне рутинне існування, позбавлене творчого осяяння, натхнення, сенсу. І це не пишномовні слова – переконатися в їхній справедливості можна, лише переступивши білу банну хмару, що клубиться на порозі парильні. З легкою парою, друзі!

- Advertisement -
- Advertisement -